БАНДЕРА Степан Андрійович (01.12.1909–15.10.1959) – теоретик і провідний діяч українського національно- визвольного руху 1930–50-х років. Член Української військової організації (1928), Організації українських націоналістів (з 1929), крайової екзекутиви ОУН на західно-українських землях (од 1931), заступник крайового провідника ОУН (з червня 1932). Від 1933 – крайовий провідник ОУН на західно-українських землях. Засуджений до смертної кари на Варшавському процесі ОУН 1935–1936 та Львівському процесі ОУН 1936, згодом міру покарання було замінено на довічне ув'язнення. Утримувався в тюрмі "Святий хрест" у Варшаві (1933–39). Після звільнення, зумовленого розвалом Польської держави на початку Другої світової війни, очолив опозиційну течію в проводі українських націоналістів, прибічники якої наполягали на радикалізації форм і методів боротьби. II Великий збір ОУН у квітні 1941 обрав його головою революційного проводу, який підготував "похідні групи" ОУН та ініціював проголошення відновлення української державності 30 червні 1941.
Заарештований гітлерівцями та ув'язнений у концтаборі Заксенгаузен (6 липня 1941). Звільнений у вересні 1944 року. Повернувся до виконання обов'язків голови ОУН. Внаслідок розходжень з керівництвом крайового проводу ОУН у серпні 1952 залишив пост голови ОУН. Прізвище БАНДЕРА є символом українського національно-визвольного руху 1930–50-х років.
Коментарі
Дописати коментар