Пам'ять не згасне у наших серцях

Виступ учнів ЗОШ № 15

До пам'ятних днів визволення Вінниці від нацистських загарбників відбулася літературно-музична композиція (присвячена 72-річчю з дня визволення Вінниці) "Пам'ять не згасне у наших серцях". Учні ЗОШ №15 представили літературну композицію за повістю Б.Васильєва "А зорі тут тихі". На заході також були присутні учні 10-Б класу ЗОШ № 33.
"Красо України - Подолля" - сказала про Вінницьку землю Леся Українка. А в далекі роки тут гриміли бої, лилася кров, обривались людські життя. Кожного із нас своїм крилом торкнулась війна, плакали матері, діти, сестри, і приходили похоронки, і ставали вдовами, сиротами... Про війну написано багато. Зворушливі слова про полеглого безвісти належвть перу Бориса Олійника:

- Я прах...
....Щоранку мій син по алеї спішить на роботу.
Він теж, як і решта, не зна, що іде по мені, -
Полеглому безвісти в кратері N-ного фронту,
Прикиданім квапно напарником у борозні...

"... Я був там..." - скаже про це Борис Земляков - у минулому читач бібліотеки, підполковник у відставці, професор Вінницького технічного університету, що подарував книгу "Живая нить". Бібліотекар нагадала зворушливий епізод із життя підполковника: під час переходу дивізії на запиленій дорозі в одинокій жінці, що йшла по закуреному шляху, він упізнав свою матір. Учасник бойових дій, підполковник у відстаці Кучугура Василь Антонович написав і подарував бібліотеці книги про Другу світову війну, де він тепло згадує подвиги своїх побратимів. Збереглися рідкісні фотографії визволення Вінниччини. На одній із них 20 березня 1944 р. жителі Вінниці зустрічають солдатів-героїв 1-ого Українського фронту.

У жорстоких боях воювало 367 вінничан. У місті Вінниця жертвами нацизму стали 41 620 чоловік, вивезено на німецьку каторгу 13 400 вінничан. Визволення Вінниччини було доручено 38-ій армії, а також сусідній 18-ій армії. Наступ почався 11 березня і розвивався успішно. Вінницька земля стала місцем подвигу сотен кращих синів Вітчизни. Ми, для яких була завойована перемога, схиляємо голови в знак пам'яті про воїнів, які полягли у битвах.

І знов біля братської тихо стою,
І спогад приходить, мов тихе зітхання,
Пливе, наче вічність, здобута в бою,
Хвилина мовчання…
Натянуті нерви, немов тетива,
Пронизує пам'ять скурбота прощання,
І сумно згасає і тепло сплива
Хвилина мовчання…
І подвиги мужні і дружнє плече,
І роки надій, перемог, сподівання,
І серце сльозою нараз опече
Хвилина мовчання…
Встають побратими, відважні бійці,
І знов закіпає Та битва остання…
Вона, як сивина, вона, як рубці,
Хвилина мовчання…

Зоряне небо дивитися на нас тисячами золотих зірок, дарує нам красу і нагадує про вічність. А зорі тут тихі.., бо це зорі мирного неба над головою. А в травні 1942 року були інші зорі... П'ять молоденьких дівчат - звод зенітчиць, п'ять дочок, сестер, коханих. І всі вони загинули жорстоко, страшно. Про них розповів Борис Васильєв у повісті "А зорі тут тихі". Але таких "тихих зір" на Вінниччині, на рідній Україні було дуже багато.